Поема «Катерина» Тараса Шевченка: стислий переказ, аналіз та характеристика персонажів для ЗНО

Поема «Катерина» Тараса Шевченка: стислий переказ, аналіз та характеристика персонажів для ЗНО

22 жовтня 2020 | Дмитро Заєць |
A A A A

Поема "Катерина" Тараса Шевченка - це один з найпопулярніших українських творів, а вислів «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями» знає кожен пересічний українець.

З'ясуймо сьогодні, про що ж йдеться у цій програмовій поемі: спочатку пригадаємо сюжет "Катерини", а потім проаналізуємо основні композиційні елементи та схарактеризуємо персонажів твору. Поїхали!

Стислий переказ поеми "Катерина"

I

Молода сільська дівчина Катерина закохалася в москаля (офіцера царської армії) й не слухала застережень батьків. Вона ходила до нього в садочок, багато разів ночувала з ним. На все село про неї вже пішла недобра слава, та закохана дівчина на це не зважала.

Аж раптом москаль пішов із села: військо вирушило в похід у Туреччину, а Катрусі за старим народним звичаєм покрили голову (дівчині, яка втратила незайманість до шлюбу, народила позашлюбну дитину, обрізали коси й покривали голову хусткою, звідси й вислів — покритка), та вона не журилася через це. Сподівалася, що її коханий дотримає слова: повернеться з походу й одружиться з нею. Колишні подруги стали уникати Катерини.

Минуло пів року, Катерина занедужала. Очунявши, вона в запічку колихала немовля. В селі жінки глузували з неї через те, що вона народила позашлюбну дитину, та ще й від чужинця-москаля. Дівчині було вже соромно показуватися на очі людям, у садок вона ходила лише після заходу сонця.

Вона все чекала на москаля, та від нього не було жодної звістки. Катруся гадала: може, його було вбито за Дунаєм, а може, він покохав іншу у своїй Московщині… Насправді Іван не загинув, але «вернулись москалики // Іншими шляхами».

II

Катрусині батьки тяжко зажурилися, вони не могли витримати осуд із боку односельців. Врешті, вирішили прогнати доньку. Мати, плачучи, дорікала Катерині, що та не слухала її порад, «віддячила» їй за любов та турботу, зганьбивши батьків на все село. Вона сказала доньці шукати в Москві свекрухи.

Благословивши на прощання Катерину, вона впала, як мертва. Катерина заридала, кинулася в ноги батькові, стала просити пробачення. Та той сказав лише:

Нехай тебе бог прощає

Та добрії люде;

Молись богу та йди собі –

Мені легше буде.

Дівчина вклонилась і вийшла мовчки з хати. Перед тим, як рушати в дорогу, вона пішла у вишневий садок, помолилася Богові й узяла землі під вишнею й на хрест почепила – на згадку про рідне село.

Катерина була у відчаї, вона задумалася про страшне майбутнє своєї дитини, уперше в неї з’явилася думка про самогубство:

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..

Катерина з дитиною на руках вийшла з села, подивилися назад і заголосила. Мов тополя, вона стала в полі при битій дорозі й плакала. Врешті, вирушила в дорогу. Після цього в селі ще довго говорили про Катерину, та її батьки цього вже не чули.

III

За Києвом та за Дніпром, попід темним гаєм, ішли шляхом чумаки, зустріли сумну молодицю в латаній свитині. В одній руці її був ціпок, на іншій – заснула дитина. То була Катерина. Вона спитала в чумаків, де шлях у Московщину, та попросила милостиню.

Чумаки дали їй шаг (дрібну монету) – їй було соромно його брати, та вона згодилася, подумавши про сина.

Катерина пішла далі, в Броварах відпочила й купила синові медяник. Довго-довго йшла та питала про дорогу. Часом їй доводилося ночувати з сином під тином.

Аж раптом і зима настала. Свистіла хуртовина. Катерина йшла полем у личаках та в одній свитині. Побачила, що йдуть москалі. Кинулася до них і спитала: «Чи немає // Мого Йвана чорнявого?». Ті сказали, що не знають, і почали глузувати: «Ай да баба! Ай да наши!// Кого не надуют!».

Катруся сказала, звертаючись до сина:

Піду дальше – більш ходила…

А може, й зустріну;

Оддам тебе, мій голубе,

А сама загину.

Дівчина стала серед поля й дала волю сльозам. Її гнітили тяжкі думки про страшне майбутнє сина. Знову в неї виринула думка заподіяти собі смерть…

Катерина роздивилася довкола, побачила, що ліс чорніє, а під лісом, край дороги, здається, виднівся курінь. Вона вирішила піти туди й попросити в господарів, щоб ті пустили її з дитиною переночувати, а як відмовлять, то ночувати надворі, під хатою.

IV

У лісі були старезні дуби часів Гетьманщини. У яру була гребля. Ставок був укритий кригою, та в ньому була ополонка, щоб брати воду. Свистіла завірюха.

З хати вийшов карбівничий (лісник, той, що карбує зарубки на деревах), хотів огледіти ліс, та за такої погоди це було неможливо. Хотів піти в хату, та раптом когось побачив, звернувся до товариша Ничипора: «Дивись лишень, які побілілі!»

То були москалі. Катерина, почувши про їхню появу, одразу кинулася – неодягнена, боса – й стала серед шляху. Назустріч на конях їхали москалі. На чолі їх виявився коханий Катерини – Іван. Дівчина кинулася до нього зі словами:

Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився? –

схопилася за стремена, але Іван ударив коня шпорами в боки. Катруся благала Івана згадати її та дні їхнього кохання, його обіцянки. Іван удавав, що не впізнав її, поганяв коня, наказав солдатам прибрати її геть: «Дура, отвяжися!// Возьмите прочь безумную!»

У відчаї Катерина стала благати, аби Іван зглянувся та взяв свого сина:

Наймичкою тобі стану…

З другою кохайся…

З цілим світом… Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала…

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Побігла в хатину та повернулася з дитиною, але батько малого Івася вже втік. Побачивши, що він відцурався сина, Катруся стала благати москалів, щоб ті взяли хлопчика з собою й віддали старшому за сина. Зі словами:

Гріхом тебе на світ божий

Мати породила;

Виростай же на сміх людям!

Оставайся шукать батька,

А я вже шукала, –

поклала сина на шлях та кинулася в ліс, як навісна. Дитя залишилось, плакало, але москалі не зважали, поїхали собі геть. Так би Катрусин син і загинув, проте його плач почули лісничі та врятували його.

Катерина ж бігала лісом та голосила, проклинаючи свого Івана. Прибігла до яру. Опинилася серед ставка. Зі словами

Прийми, боже, мою душу,

А ти – моє тіло! –

кинулася у воду та втопилася.

V

Старий кобзар ішов до Києва й сів відпочити. Його міхоношею, тобто тим, хто водить сліпого й носить мішок для подаяння, був хлопчик (то був Катрусин син Івась). Кобзар співав псалми, перехожі кидали хто бублик, хто гроші. Дівчата задивлялися на дитину, жаліючи її: «Дала … бровенята, та не дала долі!»

Тим шляхом їхала карета, запряжена шістьма кіньми, у ній був пан із дружиною та дітьми. Івась побіг до цієї карети, бо пані махала йому рукою. Пані дала гроші хлопчикові, спитала в нього, як його звуть. А пан глянув та відвернувся: упізнав свого сина, але не захотів узяти. Карета рушила далі… Кобзар із Івасем полічили отримане, помолилися на схід сонця й пішли понад шляхом.

Аналіз поеми "Катерина"

Літературний рід

Ліро-епос.

Жанр

Соціально-побутова поема.

Основний мотив

Розповідь про трагічну долю матері-покритки та дитини-безбатченка в тогочасному суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Основні ідеї

Засудження аморальності російського офіцерства, викриття жорстоких законів суспільства, піднесення материнської любові.

Історія написання

Зі спогадів І. Сошенка, записаних М. Чалим, випливає, що поему написано орієнтовно наприкінці 1838 р. — на початку 1839 р. (поетові тоді було лише 24 роки). Шевченко працював над поемою під час спільного проживання з Сошенком на Васильєвському острові у Петербурзі з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р.: «Шевченко то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“…»

«Катерину» вперше було надруковано в «Козбарі» 1840 р.

Присвята

«Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».

22 квітня 1838 р. – це день звільнення Т. Шевченка з кріпацтва. У цьому звільненні активну участь узяв Василь Жуковський (1783-1852) – видатний російський поет, перекладач, педагог.

Жуковський – один із основоположників романтизму в російській поезії, літературний наставник О. Пушкіна.

Композиційно-стильові особливості

Сюжет становить послідовність сцен, поєднаних авторськими розповідями й численними ліричними відступами, у яких оповідач коментує події, про які йдеться у творі.

Він глибоко співчуває гіркій долі героїні та її сина, виражає власні почуття й думки. Зокрема, оповідач попереджає дівчат, аби ті стереглися чужинців – російських офіцерів, які не поважають українських родинних звичаїв і навіть уважають за своєрідне досягнення обманути, збезчестити дівчину з народу; розмірковує про страшну долю байстрюків (позашлюбних дітей), яких чекає бездомне та голодне життя, сповнене постійних знущань.

Важливу композиційну роль мають описи, пейзажі. Наскрізним у творі є образ шляху.

Літературний напрям

Романтизм.

«Катерина» має низку ознак, властивих романтичній «байронічній» поемі, поширеній у багатьох європейських літературах (її основи заклав видатний англійський поет-романтик Дж. Г. Байрон).

Серед провідних рис «байронічної» поеми – неканонічна форма, фрагментарний сюжет, поєднання різних часових і просторових планів, присутність автора у творі у формі ліричних відступів, звернених до читачів і дійових осіб твору. Шевченковому творові властиві такі ознаки «байронічної» поеми:

  • поєднання різних просторових планів (українське село, Київ, Московщина та ін.);
  • різке протиставлення українського та московського світів як «свого» та «чужого»;
  • присутність автора у творі у формі постійних звертань до читачів та своєї героїні;
  • прийом композиційних «вершин», між якими розгортається сюжет, – основних точок розвитку дії, сповнених глибокого драматизму (розлука з Іваном, вигнання з дому, відмова батька від сина, божевілля й самогубство Катерини, випадкова зустріч батька з сином);
  • створення образів людей, що випадають із повсякденного життя, із суспільних зв’язків (образ Катерини).

Характеристика персонажів поеми

Персонажі: Катерина, її мати та батько, москаль Іван, Івась – син Катерини та Івана.

Епізодичні персонажі: чумаки, москалі, карбівничий (лісник), старий кобзар.

Катерина

Катерина – сільська дівчина. У поемі немає детального опису зовнішності головної героїні, є лише згадки про її гарні «чорні брови», «карі оченята» та «біле личко». Це типова зовнішність красуні, описаної в українському фольклорі.

За характером Катерина дуже пристрасна, вразлива, імпульсивна. Покохавши москаля Івана, вона забуває про все на світі, зокрема про поради й застереження батьків, не звертає уваги на те, що кажуть про неї односельці.

Її почуття дає їй силу стерпіти всі образи:

За милого, як співати,

Любо й потужити.

Обіцявся чорнобривий,

Коли не загине,

Обіцяв вернутися.

Тойді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що, нехай люде

Що хотять говорять.

Через те, що Катерина порушила правила народної моралі (берегти честь до шлюбу та не кохатися з чужинцями), проти неї було налаштоване все село, навіть батьки відцуралися її.

Поет з глибоким співчуттям показує трагедію самотньої та зневаженої дівчини, проти якої весь світ, якій ніде шукати порятунку. Вона досить сильна особистість, що до останнього бореться за своє щастя та щастя дитини.

Навіть за найтяжчих умов Катерина намагається не втрачати власної гідності, наприклад, їй дуже соромно просити милостині в чумаків. Проте її материнська любов є настільки сильною, що вона готова навіть пожертвувати собою й своєю гідністю, стати наймичкою для Івана, аби він лише пожалів свого сина.

Останньою краплею для дівчини стає те, що Іван відмовляється від сина та тікає. Свої останні вчинки (залишення малого Івася в небезпеці на шляху та самогубство) Катерина робить уже з цілком затьмареною від горя свідомістю.

Батьки Катерини

Мати Катерини вкрай важко переживає осуд своєї дочки з боку односельців. У її монолозі, зверненому до доні, відбилися її суперечливі почуття: неможливість чинити спротив суспільній думці (через що вона й виганяє Катерину) та страшний біль через прощання з дочкою:

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Не меншим є й розпач батька Катерини, що «не дивиться на світ божий», так «тяжко зажурився», проте він є більш стриманим, що проявилося в його небагатослівності під час прощання.

Іван

Російський офіцер Іван – однозначно негативний персонаж. Автор не описує його зовнішності, є лише згадка про те, що він був чорнявий, мав карі очі.

Іван – дуже жорстока, бездушна людина. Він збезчестив довірливу дівчину, пообіцяв одружитися після повернення з походу, та порушив обіцянку. Зустрівши Катерину, що шукала його, удавав, що не впізнав її, не пожалів і свого сина й відмовився від нього.

Івась

Образом малого Івася показано тяжку долю байстрюків у суспільстві того часу:

А тому, тому на світі,

Що йому зосталось,

Кого батько і не бачив,

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові:

Хто з ним заговорить?

Ні родини, ні хатини;

Шляхи, піски, горе…

Панське личко, чорні брови…

Нащо?...


Поема "Катерина" - не єдиний твір Тараса Шевченка в програмі ЗНО. Ось і посилання на розбори інших творів Кобзаря (обов'язково прочитай їх!):

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube! Там багатеЗНО цікавого :)


Шевченко Аналіз твору Характеристика персонажів ЗНО

Коментарів: 0