«Кавказ» Тараса Шевченка: текст та аналіз поеми до ЗНО (з коментарями!)

A A A A

Сьогодні пропонуємо тобі проаналізувати сатиричну поему «Кавказ» Тараса Шевченка. У цій статті ми не тільки розбираємо важливі композиційні елементи цього твору, але й пояснюємо усі незрозумілі слова та епізоди з нього. Приєднуйся!

Аналіз поеми «Кавказ»

Літературний рід

Лірика.

Жанр

Сатирична поема або «індивідуальна лірико-сатирична форма», близька до таких ліричних жанрів, як політична сатира, ода та послання (за визначенням Ю. Івакіна).

Основні мотиви

викриття царського режиму, що провадить загарбницьку війну на Кавказі; ширше – викриття політичних, соціальних та ідеологічних основ самодержавства; прославлення боротьби народів за свою свободу.

Час написання

Осінь 1845 р. Приводом для створення поеми стала звістка про загибель Якова де Бальмена.

Композиція

Можна виокремити кілька частин:

  1. ліричний монолог від першої особи, не звернений до конкретного адресата;
  2. монолог, звернений до Бога;
  3. другий безадресний монолог;
  4. звернення поета (ліричного героя) до народів Кавказу;
  5. звернення від імені російського колонізатора до кавказьких горян;
  6. монолог поета, призначений панам-кріпосникам;
  7. звернення поета до Христа;
  8. другий монолог російського колонізатора до кавказців;
  9. ліричне звернення поета до Якова де Бальмена.

Текст поеми «Кавказ» з поясненнями

Зміст твору Коментар
Искреннему моему Якову де Бальмену {1}

Кто дастъ главѣ моей воду,
И очесемъ моимъ источникъ слезъ,
И плачуся и день и нощь о побіенныхъ...
Іереміи. Глава 9, стихъ 1 {2}.

А) За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі {3}.
Споконвіку Прометея {4}
Там орел {5} карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову {6}.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле {7}.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Б) Не нам на прю {8} з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки! {9}

В) За го́рами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми {10}
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало{11}.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава{12}.

Г) І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті {13}.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая! {14}
Чурек і сакля {15} — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах {16}.
Ґ) А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи! {17}..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні! {18}
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! {19} У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі {20}.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в Рай,
Хоч і рідню всю забери! {21}
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм {22}. Продаєм
Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких,
Таки хрещених... но простих {23}.
Ми не гішпани {24}; крий нас, Боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..
Д) По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті {25}.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!

Е) За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий? {26}
За нас, добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим {27},
І перед обра[зо]м Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!! {28}
Є) Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити {29},
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті {30] —
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії... бо вже взяли
І поле і море {31}.

Ж) І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту! {32}
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розкриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму — нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш...
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.




1. Поему присвячено другові Шевченка – офіцерові,
художникові-аматору й письменникові, що загинув під
час війни на Кавказі (докладніше про нього див. 32)
2. Епіграф взято зі Старого Заповіту, з книги пророка
Єремії, де йдеться про Божі кари, яких зазнав за
ідолопоклонство єврейський народ, зокрема про
падіння Юдейського царства та зруйнування Єрусалима.
3. Йдеться про Кавказькі гори. Цієї метафорою поет
змальовує жахливі наслідки кровопролитної Кавказької
війни, «тотальна стадія» якої відбулася в 1817-1864 рр.
Докладніше див. 11.
4. Прометей – герой давньогрецьких міфів, титан, що
викрав вогонь з Олімпу та віддав його людям, за що
голова богів Зевс наказав прикувати його до скелі в
Кавказьких горах. Орел щодня видирав у нього печінку,
та вона виростала за ніч. Прометей став одним із
«вічних образів» світової літератури (писали про нього
зокрема Гесіод, Есхіл, Овідій, Кальдерон, Вольтер,
Ґете, Байрон) — узагальненим образом незламного
ворога тиранії й борця за благо людства. У творі Шевченка
Прометей символізує непокірні кавказькі народи, а якщо
ширше – борців проти російського царизму загалом.
5. Орел – символ Російської імперії, адже двоголового орла
було зображено на її гербі.
6. Безсмертя та незламність Прометея символізують
непереможність борців проти російського деспотизму.
7. Продовження думки про незламність народів-борців.
«Неситий» - це, можливо, диявол, що мріє погубити
людську душу. З іншого боку, «неситим» поет міг назвати
й російського імператора Миколу I за його жадібність.
Виорати поле на дні моря так само неможливо й безглуздо,
як знищити прагнення до свободи.
8. Ставати на прю – вступати в боротьбу, змагатися з кимсь,
від застарілого слова “пря” (боротьба, змагання). У звертанні
ліричного героя до Бога лунають мотиви богоборства,
тобто вільнодумного засудження Бога за те, що він
допустив зло й несправедливість у створеному ним світі та
не втручається, аби покарати зло. У творі Шевченка богоборчі
мотиви дещо парадоксально поєдналися з глибокою вірою в
остаточне торжество Божої правди.
9. Ці «криваві ріки» - це кров численних жертв війни на Кавказі:
як солдатів російської армії, так і кавказьких горян. У цій
жахливій загарбницькій війні поет убачає виразне свідчення
гіркої несправедливості світу.

10. «Отам-то милостивії ми…» - приклад сатиричного
пародіювання офіційної мови. Тут, вочевидь, висміяно царські
маніфести та грамоти; пор. «всемилостивейше пожаловали мы...».
11. Після закінчення Кримської війни Росія зосередила
всі воєнні зусилля на Кавказі. Туди було введено 250-тисячну
армію. Організатори війни не зважали на жодні жертви.
У спогадах очевидців тих подій збереглися навіть описи
гір трупів російських солдатів, загат із них, по яких ішли
на приступ наступні лави. За часів імператора Миколи I
російська армія штурмувала аули горян так: першу роту
командири свідомо пускали під розстріл, а тоді одразу
кидали в бій другу, сподіваючись скористатися паузою, у яку
горяни перезаряджатимуть рушниці. М. Чернишевський в
одній зі статей з нагоди закінчення війни на Кавказі підрахував,
що війна щороку забирала життя 25 тис. солдатів.
12. Хорт – порода мисливської собаки, псар - людина, що
доглядала за мисливськими собаками й ходила з ними на
полювання. Цими словами поет висміює російських царів,
що женуть на війну солдатів, мов псарі – собак-гончаків.
13. Ці лицарі – кавказькі горяни, що чинили героїчний
спротив завойовникам. Релігійний національно-визвольний
рух горян, котрий дістав назву «мюридизм» і поєднував
загальноісламську ідею джихаду, тобто священної
боротьби, із уявленнями суфіїв – мусульман-містиків
та аскетів, – надав ідеологічного підґрунтя боротьбі
проти поневолення «гяурами»-росіянами. Утім, у суворому
моральному кодексі непокірних горян можна вбачити й
прояв давніших демократичних традицій, поширених
серед кавказьких народів.
14. На думку поета, в питанні Кавказької війни Бог і правда
на боці не християн (росіян), а мусульман (горян). Цими дуже
сміливими словами Т. Шевченко кинув виклик імперській
ідеології, що виправдовувала завоювання Кавказу наміром
принести світло християнства та цивілізації начебто
відсталим народам.
15. Чурек – прісний хліб кавказьких горян, сакля —
їхнє традиційне житло, зазвичай влаштовуване на
схилах гір.
16. Поет пропагує право представників будь-яких народів,
зокрема й неєвропейських та нехристиянських, на
самостійне життя, згідне з їхніми традиціями.
17. Мова ведеться начебто від імені російського
колонізатора, що звертається до жителів Кавказу.
Він зверхньо похваляється своєю освіченістю та
християнською вірою, які нібито дають йому право
«просвітити», навчити чогось інші народи.
18. У цих гротескних словах виявляється справжня
сутність колонізатора – його бажання нав’язати свою
владу, позбавити колонізовані народи будь-яких,
навіть базових, прав.
19. Викриття політичного ладу самодержавної Росії з її
деспотизмом та національним гнітом. Поет висміює
поширене в пропагандистській літературі його часів
вихваляння величезних розмірів та могутності імперії.
Кількість тюрем показує справжню сутність цієї держави –
«тюрми народів». А слова «На всіх язиках все мовчить…»
висвітлюють політику національного гноблення, тотальної
цензури, придушення права народів імперії на
висловлення власної думки.
20. Йдеться про царя Давида, який, згідно з біблійною
оповіддю, в юності був пастухом. Щоб здобути красуню
Вірсавію — дружину воєначальника Урії, Давид відправив
Урію на війну, де того кинули на загибель за його ж,
Давидовою, таємною настановою.
21. Поет засуджує підступних можновладців та багатіїв,
що прикривали свої негідні вчинки нещирими благочестям
та побожністю.
22. За часів написання твору (тобто близько 1845 р.) у
російській офіціозній літературі та пресі часто «лаяли
французів», тому що у Франції, де вже відбулися революції
1789 та 1830 рр., назрівала нова революція. Микола I,
як і інші монархи-реакціонери, непокоївся, що приклад
французів може надихнути невдоволених жителів його
імперії.
23. Поет згадує найжахливіші прояви такого явища
суспільного життя, як кріпацтво: кріпаків нерідко
продавали або програвали в карти, адже вважали
за рабів. Порівнюючи кріпаків із неграми, поет,
вочевидь, посилається на нещодавній (1841 р.)
російський «трактат» про боротьбу з торгівлею
неграми та на царський указ 1842 р. про
покарання російських підданих, винних у цьому
злочині. Такі кроки правителя кріпосницької
імперії, звісно, були проявами лицемірства.
24. Гішпанів (іспанців) згадано тому, що саме Іспанія
протидіяла міжнародному осуду работоргівлі, яку тоді
найактивніше провадили іспанці.
25. Звернення до панів-кріпосників, що експлуатували
селян на нібито цілком законних підставах: державні
та церковні закони були на їхньому боці. Поет доганяє
панам, що підступно використовують християнське
вчення задля власної наживи.
26. Звернутися до самого Ісуса Христа поета змушує
те зло, що панувало в Російській імперії, а зокрема
ганебна участь у ньому російської православної церкви,
що виправдовувала та освячувала державне насильство.
27. Ставник - великий церковний свічник. Мирра —
пахуча смола, яку палять під час церковної відправи.
28. Ідеться про використання православ’я задля
ідеологічного й духовного виправдання російського
панування на Кавказі. Так, православні священники
проводили ритуали, благословляючи війну на Кавказі,
що начебто мала на меті навернути горян до Бога.
У патріотичній літературі стало вельми вживаним
поняття «російського Бога», що благословляє подвиги
імперії. У «Кавказі» ми бачимо, за висловом Івана Дзюби,
«оскарження фундаментального лицемірства одержавленої,
в Бога вкраденої церкви, поставленої на службу системі
тотального обману і розбою».
29. Тут укотре засуджено намагання російських
колонізаторів виправдати загарбницькі війни наміром
просвітити поневолені народи.
30. Друге звернення російського колонізатора до народів
Кавказу. Поет називає своїми іменами «блага», які має
принести імперія: тюрми, кайдани, кнути (тобто батоги).
В часи Шевченка підданим імперії, окрім дворян,
духовенства та інших привілейованих категорій, було
дозволено призначати тілесні покарання,
зокрема побиття батогами.
31. Ці слова вказують, що війна вже увійшла в останню
стадію, адже російська армія відрізала горян від Чорного
моря, витіснила їх із долин у гори та подробила займану
ними територію.
32. Наприкінці твору поет звертається до свого покійного
друга Якова де Бальмена (1813-1845). Граф Яків де Бальмен був
українським художником і автором кількох повістей.
З Шевченком він познайомився в 1843 р. Вони потоваришували,
не раз зустрічалися, зокрема в товаристві
В. Закревського. Я. де Бальмен разом із родичем
М. Башиловим виконав ілюстрації для рукописного
«Кобзаря» (1844), проілюстрував поеми «Гайдамаки» та
«Гамалія». Перш ніж виїхати на Кавказьку війну, граф де Бальмен
залишив Закревському ілюстрований ним збірник
Шевченкових поезій. Яків загинув під час Даргінського походу,
в сутичці з горянами. Шевченкові було дуже прикро, що
той віддав життя не захищаючи Україну, а на чужій,
загарбницькій війні.


Сподіваємося, ця стаття допомогла тобі краще зрозуміти цей унікальний і важливий для української літератури твір!

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube! Там багатеЗНО цікавого :)

Шевченко ЗНО Кавказ Література

Автор допису: Дмитро Заєць

Червень, 8, 2020


    Коментарів опубліковано: 0