Новела "Модри Камень" Олеся Гончара - приклад того, як суспільні потрясіння впливають не тільки на людські долі, але й на мистецтво. У цій статті аналізуємо композицію, історичну основу та сюжет твору. Приєднуйся!

Стислий переказ

Події новели розгортаються в Словаччині, у 1945 році. Розповідь ведеться від імені радянського бійця-розвідника. Одного холодного зимового дня – після трьох безсонних діб, проведених у словацьких горах та ущелинах, – він постукав у «лісове вікно» однієї хати.

Дві жінки – мати та дочка (на ім’я Тереза), – почувши від бійця, що це «свої», «руські», впустили його. Зайшовши до кімнати, оповідач увімкнув ліхтарик і побачив біля столу злякану матір, а біля високого ліжка її молоду дочку, що «застигла в подиві, закриваючи груди розпущеними косами». Він загасив ліхтарик і попросив завісити вікна.

Після цього оповідач вийшов надвір, де чекав його товариш Ілля, та запросив його увійти. Зайшовши, Ілля, вслухаючись у співучу словацьку мову, вигукнув: «Так ми ж дома! Я все розумію!» Мати, побачивши в бійців скриню з рацією, злякалася, прийнявши її за радіо. За її словами, саме воно забрало її сина Францішека.

Сталося це так: хлопець постійно слухав по радіо Прагу (столиця Чехії) та Москву й розповідав про почуте на роботі, а тисовці [словаки-колаборанти, які підтримували Гітлера, названі так за ім’ям Йозефа Тисо, президента пронімецької Першої словацької республіки (1939-1945)] прийшли, розбили радіо, а Францішека забрали. Минулого четверга його розстріляли на кар’єрах як «партизана». У родині сталася ще одна біда: батька, звичайного лісника, також як «партизана» забрали з дому й змусили рити шанці німцям. Ілля виніс рацію з хати.

Тереза була дбайлива та чуйна: вона вправно віддерла з рук оповідача брудні й закривавлені бинти та зав’язала руки своєю сухою та м’якою марлею, а також подавала йому гарячу каву. Боєць відчув, що дівчина увійшла до його серця.

Дуже швидко оповідач з товаришем мусили покинути гостинних господарів. Тереза встигла прив’язатися до оповідача, не хотіла його відпускати. Із затишної оселі розвідники вийшли в «сліпу вітряницю» (тобто бурю). Далеко внизу гримів фронт. За містечко Модри Камень точилися тривалі бої.

Тереза провела бійців та розповіла, як дістатися до млинів. Прощаючись, оповідач сказав, що він та Тереза ще неодмінно зустрінуться. Дівчина ж сказала, що сама доля звела її з оповідачем, та обіцяла чекати на його повернення.

… Він повернувся вже після того, як радянські солдати зайняли і Модри Камень, і шосе, і гори. Але на місці Терезиної хати побачив попелище. Згорьована Терезина мати порпалася в ньому. Спочатку вона навіть не впізнала оповідача, а коли він нагадав, хто він, її безкровні губи засіпались. Виплакавшись, вона розповіла, що сталося з Терезою.

Наступного дня вранці після відходу радянських гостей прийшли словаки-поліцаї – шукати Терезиного батька, що втік від робіт. Вони стверджували, що той був уночі тут. Тереза заперечила. Поліцаї сказали, що бачили сліди на снігу. Почали все перекидати в хаті й знайшли закривавлений бинт. На питання, чия це кров, дівчина сказала, що її (мовляв, утяла собі руку). Звісно, ніхто їй не повірив.

Поліціянти вирішили, що в хаті були партизани. Почувши це, старший шваб (німець), що був із ними, наказав вести Терезу на Мікулов. Мати пішла слідом за ними на гору. Як заходили на кряж, Тереза весь час озиралася. Поліцаї допитували її, куди вона дивиться. Вона сказала, що хоче надивитися на Модри Камень, бо має там кавалера.

Раптом один із поліцаїв зауважив, що вона дивиться не на вєсніцу (словацькою – село), а «на Руське». Вони здогадалися, що вона має кавалера серед радянських бійців. Тоді почали її бити канчуками. Поліцаї кинули Терезу перед себе, стали підганяти та грозити. Тереза все одно оглядалася. Її сікли та погнали бігцем. Так і забили до смерті. Бігши за ними, мати спіткнулася та впала на камінь, де й пролежала до ночі…

Після тих трагічних подій минуло багато днів. Рудні гори вже не забиті снігами, а зелені, пишні, зігріті весняним сонцем, і зацвітає пролісок, який по-словацьки зветься «небовий ключ». У Словаччині вже панує мир. А в пам’яті оповідача все не меркне та його зустріч із Терезою, його перше кохання. У його фантазії часто виникають зустрічі з Терезою, розмови з нею. Однією з таких уявних розмов і завершується твір. Закохані обіцяють одне одному, що тепер завжди будуть разом.

«…Я.Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.

Тереза. Зараз ми маємо час! Зараз я доскажу вам усе недосказане тоді. Слухайте ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде од вітру, мов блакитний дзвін!.. Слухайте ж!»

Аналіз твору

Літературний рід:

епос.

Жанр:

новела.

Тема:

трагічно обірване війною кохання радянського солдата та словацької дівчини.

Ідея:

утвердження сили кохання, що долає будь-які бар’єри (воєнний час; належність закоханих до різних народів) і навіть смерть.

Історія написання

Новела «Модри Камень» має автобіографічну основу. Олесь Гончар як боєць радянської армії брав участь у звільненні Чехо-Словаччини. У 1945 р. його військова частина на два дні зупинилася в словацькому селі Гринаві, де він познайомився зі словачкою Юлією. Між молодими людьми спалахнуло кохання. Воно залишилося в серці митця на довгі роки, про що свідчать і його щоденникові записи, і зображення почуттів лейтенанта Сагайди до словачки Юлічки в романі «Прапороносці» та артилериста Сашка Діденка до мадярки Лорі в новелі «За мить щастя».

Новелу було опубліковано в 1946 р. в журналі «Україна». Примітно, що радянські критики прийняли її «в штики». «Модри Камень» викликав гостру полеміку. Одна з республіканських газет висунула письменникові тяжке звинувачення як «проповіднику зради Батьківщини»; стверджувалося, що політично незрілий автор пропагує космополітизм.

На той час оспівування кохання радянського солдата та іноземки було сміливим кроком, адже шлюби з іноземцями в Радянському Союзі засуджувалися, а в 1947 р. навіть бути заборонені. До того ж, незвична композиція й стилістика твору, зображення уявної розмови героя з мертвою Терезою дали підстави для критики письменника за містицизм і нехтування канонами соцреалізму.

Пояснення назви

Модри Камень – містечко в Східній Словаччині. Його назва перекладається як «блакитний камінь». Ця назва у творі постає своєрідним символом. Він має не одне значення, проте основним можна вважати силу кохання Терези до оповідача:

«Коли я глянув у цей момент [коли Тереза простягнула героєві руку] на гори, на обшпугований вітром камінь, він уже був мені не такий чужий, як досі».

Місце дії:

Словаччина

Час дії:

1945 р.

Історична довідка.Зауважте! Для кращого розуміння подій, описаних у новелі, варто пригадати деякі факти з історії, що стосуються участі словаків у Другій світовій війні.

За кілька місяців після вересня 1938 р., коли прем’єр-міністри Великобританії, Франції й Італії уклали з Адольфом Гітлером сумнозвісну Мюнхенську угоду про передачу до складу Німеччини Судетської області Чехословаччини, німці окупували й інші чеські області. Тоді ж словацькі нацисти на чолі з католицьким єпископом Йозефом Тисо захопили владу в Братиславі й проголосили Словаччину незалежною державою. Вони уклали союзну угоду з Німеччиною. Словацькі фашисти копіювали німецькі порядки, зокрема переслідували комуністів, євреїв та циган.

Словаччина взяла участь у Другій світовій війні на боці Гітлера: на Східний фронт вирушив 36-тисячний словацький корпус, що дійшов до передгір’їв Кавказу. Утім, варто зауважити, що більшість словаків не рвалася в бій, не бажаючи стріляти в представників слов’янських народів, таких близьких мовно та культурно: українців, білорусів, росіян.

Після розгрому німців під Сталінградом словаки почали масово здаватись у полон Червоній армії. До лютого 1943 р. уже понад 27 тис. словацьких солдатів і офіцерів опинилося в радянському полоні. Вони зголосились долучитися до Чехословацького армійського корпусу, що формувався в СРСР. Коли влітку 1944 р. війська 1-го й 2-го Українських фронтів вийшли до чехословацьких кордонів, словацькі фашисти, які боялися, що військові частини перейдуть на бік СРСР, запросили на територію країни німецькі війська.

Народ Словаччини відповів на це потужним Національним повстанням. Майже вся словацька армія перейшла на бік повсталих. СРСР надав повстанцям широку підтримку. На допомогу їм рухалася Червона армія. Проте до підходу радянських бійців німці жорстоко придушили повстання й стратили кілька тисяч партизанів, а близько 30 тисяч відправили в концтабори. Вцілілі повстанці відступили в гори. Врешті-решт, війська Другого українського фронту (за активної підтримки словацьких партизанів) у квітні 1945 р. перемогли німців та остаточно звільнили Словаччину.

Зважаючи на такий історичний контекст, ми можемо пояснити трагедію, що забрала життя героїв новели – Терезиного брата Францішека й самої Терези, що, як і чимало словаків, були симпатиками мирної Чехословацької республіки й засуджували союз словацьких нацистів із Гітлером. Зрозумілішим (з огляду на масовий перехід словаків на бік СРСР та потужне антинімецьке Національне повстання) стає й те, наскільки упередженим – якщо не ворожим – було ставлення німців до словаків загалом, про яке у творі сказано так:

«Для них [німців] що словак, то й партизан».

Композиція:

5 розділів. II, III та IV містять виклад сюжету, а I та V – це своєрідне художнє обрамлення.

Характеристика персонажів

Персонажі:

• оповідач – радянський розвідник (імені його не вказано),
• Ілля (розвідник, товариш оповідача),
• Тереза,
• її мати, батько та брат Францішек (батько та брат лише згадуються в розповідях Терезиної матері).

Головний герой

Про головного героя – розвідника – ми не дізнаємося з твору майже нічого. Можна зробити висновок, що він людина мужня, витривала, для нього дуже важливо сумлінно виконувати поставлені командирами завдання. Проте більший акцент у творі зроблено на особистих переживаннях цього розвідника. Випадкова зустріч зі словацькою дівчиною стає для нього вкрай важливою. Його вперше в житті підкорила жіноча врода.

Про це свідчить, наприклад, те, що він соромився дивитися на Терезині ноги, відводив погляд, але все одно бачив їх весь час. Вражений красою дівчини, герой соромився через свій подертий халат. Милуючись її гарною білою рукою, він звернув увагу на те, які червоні та незграбні його власні руки. Підкорили оповідача й чуйність, ніжність та дбайливість Терези. У новелі майстерно зображено зародження в його серці першого кохання.

Герой – дуже тонка, поетична натура. Найяскравіше підтвердження цього – його переживання після загибелі дівчини, уявні діалоги з нею, сповнені відчуття «трагічної чарівності» природи й життя.

Тереза

Тереза – словацька дівчина. У новелі немає як такого опису її зовнішності, згадано лише окремі виразні деталі: розпущені коси, білі стрункі ноги, білі й тонкі руки. Тереза «була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка». Про її характер можна сказати, що вона була дуже чуйна, співчутлива й добра, а водночас смілива та рішуча.

Дуже швидко в Терезиному серці зароджується почуття до молодого радянського бійця, і дівчина повністю віддається цьому почуттю. Впадає в очі й така риса Терези, як її релігійність: наприклад, відповідаючи на питання розвідника, чи чекатиме вона його, вона каже: «Хай пан бог видать, що буду».

«Хай пан бог видать, що буду».

Коли Терезу забирають, а згодом катують поліціянти, підозрюючи в допомозі партизанам, вона поводиться надзвичайно сміливо, саможертовно, не плаче й думає не про себе, а про здоров’я своєї матері та про розвідника, якого покохала.

Мати Терези

Цей образ окреслено досить побіжно.

«Мати, бліда й згорьована, щось шепоче, як черниця».

Вона дуже любила свою родину: чоловіка, сина Францішека та Терезу. Загибель Францішека була для жінки величезним горем. Її показано як дуже співчутливу й привітну: це видно з того, як гостинно вона прийняла радянських розвідників, переживала, коли їм потрібно було покинути її дім. Найстрашнішим ударом для жінки стало вбивство її дочки. Після цього вона вже не мала, для чого жити.

Письменник майстерно показує її розгубленість після загибелі Терези:

«Зігнувшись над попелищем, вона порпалася в ньому паличкою, витягуючи й перетрушуючи якийсь недотлілий мотлох. Зосереджено оглянувши його, тут же кидала і знову порпалася, і видно було, що думає вона не про нього, що ті огарки їй зовсім не потрібні, а вибирає та перетрушує їх лише для того, щоб бути чимось заклопотаною».

Ця невеличка розповідь, сумна і неоднозначна, чудово ілюструє складність людських стосунків. А які враження новела викликала у вас?

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО?Підписуйся на наш канал на Youtube! Там багатеЗНО цікавого :)