Поезія Василя Стуса - це втілення життєвої стійкості і сили, що здатна побороти будь-які перешкоди. Ця стаття у формі запитань і відповідей допоможе тобі краще зрозуміти композиційні особливості вірша "Господи, гніву пречистого..." та його сюжет.

Текст твору

Господи, гніву пречистого

благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

Думою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи.

І добре, що не зуміла

мене від біди вберегти.

Про рід, різновид і жанр

Яким є літературний рід цього твору?

Лірика.

А який саме її тематичний різновид?

Філософська та релігійна.

Як можна визначити жанр цієї поезії?

Твір можна вважати медитацією.

Медитація (лат. meditatio — роздум) — поезія філософського змісту, у якій ліричний герой розмірковує про фундаментальні проблеми людського життя (життя і смерть, свобода й життєвий вибір тощо).

Також жанр поезії можна визначити як молитву. Це жанр, який передбачає прославлення Бога, звернення до нього з проханням про допомогу або захист. Водночас це й ліричний жанр, який нагадує медитацію.

Коли було написано цю поезію?

23 січня 1972 року.

До якої збірки входить «Господи, гніву пречистого…»?

До збірки "Час творчості / Dichtenszeit", написаної поетом під час слідства 1972 р. у камері попереднього ув'язнення Київського республіканського КДБ. Збірка складається з оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні твори стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — збірки “Палімпсести”. До збірки «Палімпсести» увійшла й поезія «Господи, гніву пречистого…»

Аби краще зрозуміти Стусів вірш, варто звернути увагу на обставини його створення. 12 січня 1972 року Стуса вперше в житті заарештували (за його громадську та літературну діяльність. У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус гостро критикував радянську владу, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини). Поета кинули до слідчого ізолятора. У поезії «Господи, гніву пречистого…» митець розкриває своє ставлення до цих тяжких життєвих випробувань, показуючи свою незламність, готовність до боротьби, стійкість своїх переконань.

Василь Стус після арешту в 1972 році

У якій формі написано поезію?

У формі звернення до Бога. Василь Стус був людиною глибокої віри. Чимало з його віршів свідчать про його глибоке розуміння й прийняття біблійних істин. Поет завжди з особливою шаною говорив про Бога та наголошував, що молитва була його супутницею в нелегкій долі в’язня.

Про сюжет

Що просить ліричний герой у Господа?

Його прохання є парадоксальним: він просить не милості, не відвертання життєвих бід, не полегшення страждань, а «гніву пречистого». У цьому можна вбачити християнський погляд на страждання як на випробування від Господа, які людина має витримати, аби проявити свої найкращі риси та стати духовно сильнішою.

Що є головною рисою ліричного героя поезії?

Стоїцизм (тобто стійкість, мужність у життєвих випробуваннях). У своєму первинному значенні це слово є назвою напряму античної філософії, представники якого вважали найвищими чеснотами готовність мужньо приймати будь-які повороти долі та приборкання своїх пристрастей. У поезії стоїцизм відбився в словах:

«Де не стоятиму – вистою».

Як пояснити сенс слів:

«Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки»?

У багатьох Стусових віршах є одразу декілька, так би мовити, шарів розуміння, декілька способів можливого прочитання.

Можливо, поет наголошує тут на скінченності та нетривалості людського життя, аби читач замислився про сенс і змістовність власного життя. Проте в цих словах можна побачити й особистий вимір: Стус відчував трагічність свого становища, завбачав власну смерть. Він хотів жити, проте був готовий до найгіршого, не боявся смерті.

Можливе й таке тлумачення: смерть, хоч і є страшною, проте позбавляє від мук, повертає душу до Бога. У деяких творах поета є мотив смерті як звільнення від страждань. А слова «надією довжу його в віки» можна зрозуміти як сподівання, що після смерті душа продовжує існування: як у загробному світі, так і в пам’яті людей, у свідомості наступних поколінь, якщо людина залишила після себе духовний слід.

А що означають слова

«... щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи...»?

Ці слова досить складні для розуміння.

З одного боку, людина змінюється впродовж усього життя, оскільки змінюються її думки, уподобання, ставлення до різних речей. Проте є й дещо інше, що лишається незмінним, якась духовна основа, щось таке, що робить людину неповторною, забезпечує єдність її особистості протягом життя. Напевне, про цю основу самототожності людини і йдеться. Ліричний герой прагне не втратити її, не зрадити себе під тиском зовнішніх обставин.

Також може йтися про те, що на початку життя душа кожної людини безгрішна, чиста, не заплямована жодним гріховним учинком чи помислом, але дуже мало хто здатен зберегти душу чистою до кінця життя. Деякі риси людини зумовлені генетично, деякі формуються в ранньому дитинстві, закладаються батьківським вихованням. На Стусовому житті яскраво позначився вплив його матері Ірини (Їлини). Поет згадував:

«Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати… Найбільший слід на душі — од маминої колискової «Ой люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння із «Заповіту»: «Поховайте та вставайте…».

Чому наприкінці твору ліричний герой називає добрим те, що мати не зуміла вберегти його від біди?

Це твердження теж парадоксальне. Але його досить легко зрозуміти: зазнавши лиха, опинившись у небезпечній ситуації, людина може чимало зрозуміти про себе та інших.

Про художні засоби

І останнє питання: які художні засоби використано у творі?

Насамперед це епітети («гніву пречистого», «мале людське життя») та метафори («надією довжу його в віки», «вірою тугу розвіюю»). Помітну роль має такий стилістичний прийом, як перенесення – як міжрядкове, так і строфічне: «Господи, гніву пречистого // благаю» (міжрядкове); «Спасибі за те, що мале// людське життя…» (строфічне).

Сподіваюся, що ця стаття допомогла тобі краще зрозуміти неймовірний поетичний світ Василя Стуса!

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО?Підписуйся на наш канал на Youtube! Там багатеЗНО цікавого :)